У воєнних умовах сільське господарство в Україні переживає надзвичайно складний період. Незважаючи на високу врожайність багатьох культур, головною перешкодою стає не вирощування, а саме доставлення продукції до місця зберігання або експорту. Транспортна логістика під час збору врожаю нині є не менш важливим етапом аграрного циклу, ніж сам процес вирощування.
У період масового збору врожаю, особливо зернових, попит на вантажний транспорт різко зростає. Фермерам часто доводиться чекати по декілька днів або навіть тижнів, щоби їх продукцію забрали з поля. Через це значна частина зерна залишається під відкритим небом, що призводить до псування, особливо в дощовий період.
Сільгоспвиробники скаржаться на відсутність чіткої координації дій транспортних компаній. Одне і те саме авто може бути одночасно «заброньоване» кільком господарствам, і ніхто не несе відповідальності за зрив строків. В умовах війни такі збої критично впливають на аграрну безпеку країни.
Нині транспортування зерна до елеваторів або портів обходиться фермерам дуже дорого. За оцінками експертів, іноді логістичні витрати сягають 60–70% від загальної вартості реалізованого врожаю. Це знижує рентабельність агробізнесу, особливо середніх і малих виробників.
Підвищення тарифів на перевезення «Укрзалізницею», подорожчання пального, витрати на охорону вантажу – усе це тисне на аграріїв. У деяких регіонах, зокрема на півдні та сході, доставка продукції до найближчого елеватора може коштувати більше, ніж сама сировина.
Логістичні проблеми часто пов'язані з фізичною неспроможністю інфраструктури справлятися з обсягами продукції. У багатьох регіонах України недостатня кількість зерносховищ, елеваторів і зважувальних пунктів. До того ж, залізничні станції при портах не завжди мають достатню пропускну здатність, через що вантажі затримуються або змушені повертатися.
Також, зруйновані або пошкоджені мости, дороги та колії значно уповільнюють процес перевезення врожаю з польових господарств до центральних логістичних хабів. Особливо гостро ця проблема стоїть у Миколаївській, Харківській, Херсонській та частині Запорізької областей.
Вторгнення Росії суттєво обмежило логістичні можливості України. Морські порти, які були ключовими воротами для експорту зерна (зокрема в Одеській області), або повністю заблоковані, або працюють в обмеженому режимі. Частина маршрутів перекрита через мінування або постійні обстріли.
Україна була змушена переключити логістику на сухопутні шляхи через Румунію, Польщу, Словаччину, Угорщину. Але через нестачу потужностей на кордонах і в терміналах ці маршрути не можуть повною мірою замінити морське транспортування. Як наслідок – затримки, додаткові витрати, черги на митницях.
Світова продовольча програма спільно з міжнародними партнерами надає українським аграріям мобільні бункери для зберігання зерна. Вони дозволяють не залежати від елеваторів, хоча й мають обмежений термін служби.
З’являються нові цифрові сервіси, які допомагають фермерам бронювати транспорт, стежити за маршрутом вантажу, обирати вигідні пропозиції. Але їх використання все ще не є масовим, особливо серед дрібних аграріїв.
Аграрний сектор потребує стратегічних інвестицій у відновлення та модернізацію транспортної та складської інфраструктури. Без цього транспортування залишатиметься «вузьким шляхом» української аграрної економіки.
Транспортування врожаю – це критично важливий етап, який сьогодні визначає успішність усього аграрного сезону. Без надійної логістики українське зерно не зможе потрапити ані на внутрішній ринок, ані за кордон. Україна має великий потенціал як аграрна держава, але реалізувати його можна лише за умови системного вирішення логістичних проблем.
